Права жінок: Зміст, стан та перспективи розвитку. К.Б. Левченко

Книга присвячена аналізу міжнародних документів з прав жінок, можливостей та практики їх застосування в незалежній Україні, а також виявлення протиріч між положеннями міжнародних документів щодо прав жінок та реаліями українського суспільства. Вивчення проблеми прав жінок не тільки дає можливість глибше зрозуміти сучасних жінок, але й дозволяє оцінити здатність нашого суспільства до оновлення, модернізації – переходу від традиційного устрою до сучасного, в якому права жінок як невід’ємна складова частина прав людини – один з головних параметрів модернізації. Права людини. Це словосполучення стало чи не одним з найпопулярніших на сторінках газет та у виступах сучасних політичних діячів. Про них говорять урядові та неурядові організації. Права людини намагаються захищати представники протилежних за ідеологічними орієнтирами політичних партій та громадських рухів. Правам людини, питанням їх дотримання та порушення присвячують наукові конференції та практичні семінари. Їх обговорюють в контексті розбудови незалежної демократичної держави в Україні і в контексті діяльності правоохоронних органів. Відповідні навчальні курси вводять у систему середньої та вищої освіти. Численними накладами видають документи міжнародних організацій, присвячені цій проблемі. Але в той же час опитування показують, що дуже часто в це словосполучення вкладають різний зміст. А багато хто взагалі не може пояснити, що таке права людини. І це не дивно, бо права людини – це складний універсальний феномен, визначення якого в двох словах дати зовсім не просто. Принцип універсальності закріплений у Загальній декларації прав людини, на ньому наголошується в багатьох інших міжнародних документах та політичних маніфестах. Універсальність означає, що права людини стосуються всіх – чоловіків і жінок, дітей та людей похилого віку, громадян країни та осіб без громадянства, мігрантів та безробітних, в’язнів та військовополонених. Універсальність передбачає їх однаковість для всіх. Але саме тут і виникає проблема, бо умови життя навіть перелічених соціальних та демографічних груп різняться між собою. Чи означає це, що універсальні права людини повинні бути конкретизовані для кожної соціальної групи? Чи збережеться в такій ситуації принцип їх універсальності? Ці та інші питання роблять слушними наукові дослідження та практичні зусилля щодо дотримання прав мігрантів та прав дитини, прав людей з обмеженими фізичними можливостями і політичних ув’язнених, інших груп. Є ще одне питання: чи повинні універсальні права людини бути конкретизовані з урахуванням певних культурних особливостей? Це одне з найскладніших питань теорії універсальних прав людини і одне з найбільш слабких її місць, тому що, з одного боку, сучасна культурна антропологія визнає цінність і рівноправність кожної культури, а з іншого боку, в самих культурах нерідко спостерігається порушення прав людини, яке зумовлено культурними та релігійними традиціями, які самі є частиною цієї культури. Ось і виникає суттєва соціальна, правова та культурна проблема: як, фактично, узгодити те, що узгоджується дуже складно, – універсальність прав людини та різноманітність культурних практик у сучасному світі, оскільки іноді від зламу культурних традицій наслідки для кожної конкретної особистості бувають складнішими, ніж від прямого порушення прав людини. Як поєднати цінності нового громадянського універсалізму з цінностями територіально–культурного різноманіття та ідентичності? Виникає також питання узгодженості прав людини з інтересами держави та суспільства. Тому потребує аналізу принцип класичного лібералізму: все, що йде на користь особистості, йде на користь суспільству в цілому. Чи є межі цього принципу? Якщо так, то де вони? На фоні великої зацікавленості проблемою та неменшого нерозуміння її набуває актуальності ще одне питання, яке заслуговує пильної уваги, – це проблема прав жінок. Жінки складають по-над половину людства. Це найбільша соціально–демографічна група, що виділяється при вивченні питання прав людини. І це досить часто викликає нарікання противників концепції жіночих людських прав, які вважають, що такої специфічної проблеми не існує і потрібно вести мову про права людини взагалі. Може, вони мають рацію? Може, це є перебільшенням та даниною моді? Можливо, зовсім не існує окремого жіночого питання? Може, дійсно, жіночий рух – це примара та сублімація невико-ристаної життєвої енергії жінок–невдах, неспроможних на щасливе життя? Такі і подібні питання можна множити. Вони і нові, і не нові водночас. Але не будемо поспішати з відповідями на них. Пошуку відповідей на поставлені та багато інших питань присвячена книга, яку ви тримаєте в руках. І велике бажання автора, щоб ці питання знайшли відповідь у серцях та розумі сучасниць і сучасників, щоб вони були хоч маленькою краплиною у справі демократичного поступу суспільства. «Люди народжуються вільними та рівними» – в цій формулі висловлено право людини, яке зовсім не є законом природи, і це право, як і будь–яке інше, не має смислу інакше, ніж будучи визнаним усією людською громадою. З моменту народження людина потребує захисту та виховання: її воля уся в становленні, а рівність зменшується по мірі того, як визначається міра її здібностей», – пише Жорж Нова. Але вже з цим його положенням можна не погоджуватися. Рівність не тільки зменшується по мірі визначення здібностей, вона відсутня навіть при народженні. Або інше, її зменшення не залежить лише від здібностей, але й від інших факторів, наприклад, від належності до певної соціальної чи демографічної групи. Такою групою протягом майже всієї історії людства, навіть до сьогодення, є... жінки. Саме вони в усі часи в усіх країнах і культурах були наділені меншими правами, ніж чоловіки. Це визнаний факт, який з історичної точки зору описаний багатьма авторами . І цей факт розглядався як природне явище, знаходячи захист в багатьох філософських та політологічних доктринах. Для відстоювання протилежної точки зору була потрібна певна наукова та політична воля.
Прикрепленный файлРазмер
Права жінок Зміст, стан та перспективи розвитку. К.Б. Левченко.zip462.88 кб