Про визнання неправомірними дій

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03.06.2008 р. № 8/122
Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів Пилипенко О.Є. (головуючий), Арсірій Р.О., Ковзель П.О., при секретарі Коваль А.В. За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи За позовом Відкритого акціонерного товариства «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго» До Національна комісія регулювання електроенергетики України Третя особа Кабінет Міністрів України Про визнання неправомірними дій За участю представників сторін від позивача, Кроль М.Б. за дов., Юринець А.В. за дов. № 1408/22 від 05.05.2008 р. від відповідача: Житченко О.В. за дов. № 29 від 07.04.2008 р. від третьої особи: Андрєєва О.Г. за дов. № 29-22/35 від 20.03.2008 р. ВСТАНОВИВ: Відкрите акціонерне товариство «Державна енергогенеруюча компанія «Центренерго»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії регулювання електроенергетики України про визнання неправомірними дій з проведення вибіркової перевірки дотримання законодавства у сфері державних закупівель, результати якої оформлені актом від 17.05.2007 р. та визнання нечинним акта від 17.05.2007 р. Позивач неодноразово подавав уточнення до позовних вимог. Останні уточнення до позовних вимог були подані в судовому засіданні 03.06.2008 р., позивач просив визнати неправомірними дії відповідача з проведення вибіркової перевірки дотримання законодавства у сфері державних закупівель ВАТ «Центренерго», результати якої оформлені актом від 17.05.2007 р. та визнати неправомірними дії відповідача зі складання акту від 17.05.2007 р. Позовні вимоги мотивує тим, що при проведенні перевірки були порушені норми чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1, п. 2, п. 8 Порядку проведення перевірки робочими групами центральних органів виконавчої влади суб’єктів господарювання державного сектору. Відповідач заперечував проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки перевірку було проведено відповідно до вимог чинного законодавства та в межах повноважень. Зазначив, що при проведенні перевірки були встановлені порушення позивачем законодавства України у сфері закупівлі ст. ст. 27, 28, 32, 34 «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». Третя особа надала письмові пояснення на позов, в яких зазначила, що не погоджується з твердженням позивача, що відповідні доручення Кабміну як різновид рішення, стосовно проведення перевірок, не надають відповідних повноважень та не є підставою для проведення перевірок, посилаючись при цьому на ст. ст. 113, 116 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 21, 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», а також п. 1 Порядку проведення перевірки робочими групами центральних органів виконавчої влади. Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків. Позовні вимоги заявлено про визнання неправомірними дій відповідача з проведення вибіркової перевірки дотримання законодавства у сфері державних закупівель ВАТ «Центренерго», результати якої оформлені актом від 17.05.2007 р. та визнання неправомірними дій відповідача зі складання акту від 17.05.2007 р. Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом. Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. На виконання доручення Кабінету Міністрів України від 29.03.2007 р. № 8306/5/1-07 та згідно листа НКРЕ України від 15.05.2007 р. створено робочу групу для проведення вибіркової перевірки дотримання законодавства у сфері державних закупівель ВАТ «ДЕК «Центренерго». В період з 16.05.2007 р. по 17.05.2007 р. під керівництвом Київського територіального представництва Національної комісії регулювання електроенергетики України було проведено перевірку господарської діяльності ВАТ «Центренерго»в частині встановлення достовірності даних при визначенні вартісних показників придбання товарів, робіт та послуг для структури тарифів та інвестиційних програм на 2007 рік, а також проведення закупівель відповідно до встановленого порядку в 2007 році. Позивач вважає дії по проведенню перевірки протиправними, а складений акт таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а також зауважив, що у відповідача були відсутні повноваження на проведення перевірки. Суд не вбачає підстав для задоволення позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до п. 9 ст. 116 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабмін спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, які забезпечують проведення державної політики у відповідних сферах суспільного та державного життя, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, додержання прав і свобод людини і громадянина. Порядок визначає процедуру проведення за рішенням Кабінету Міністрів України, дорученням Прем'єр-міністра України перевірки робочими групами центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів фінансово-господарської діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, а також суб'єктів господарювання державного сектору економіки (п. 1 Порядку про проведення перевірки робочими групами центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабіну від 30.06.2006 р. № 886). В обґрунтування своєї позиції позивач стверджує, що відповідно до вимог п. 2 Порядку, НКРЕ як центральному органу виконавчої влади після отримання доручення Кабміну необхідно було підготувати та подати для прийняття проект рішення Кабінету Міністрів України щодо проведення перевірки. Після прийняття Кабміном відповідного розпорядження, НКРЕ повинна була видати наказ або розпорядження щодо проведення перевірки і лише після цього робоча група НКРЕ мала би право на проведення перевірки на підприємстві позивача. Згідно п. 8 Порядку, перевірка проводиться у встановлені робочим планом строки безпосередньо на об'єкті контролю. Підставою допуску на об'єкт контролю є наказ або розпорядження про проведення перевірки, що видається головним виконавцем, із зазначенням посад та прізвищ керівника та членів робочої групи з проведення перевірки. Відповідач зазначив, що при проведенні перевірки керувався Порядком контролю за дотриманням ліцензіатами Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та за нерегульованим тарифом, з виробництва електричної енергії, передачі електричної енергії місцевим (локальними) електричними мережами, оптового постачання електричної енергії та передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами, затвердженим постановою НКРЕ від 13.04.2006 р. № 457. Відповідно до п. 2.7 даного Порядку, для проведення перевірки ліцензіата НКРЕ або ТП НКРЕ створює комісію перевірки та призначає голову та членів комісії, яким видає посвідчення про перевірку за формою, визначеною додатком 1, за підписом відповідно Голови НКРЕ (виконувача обов’язків Голови НКРЕ) або начальника відповідно ТП НКРЕ (виконувача обов’язків начальника ТП НКРЕ), засвідчене печаткою. Також, позивач зазначив, що відповідач не мав права проводити перевірку, оскільки підприємство позивача не визначено Кабінетом Міністрів України як таке, що належить до державного сектору економіки. На дане твердження слід зазначити, що обов’язок щодо визначення таких суб’єктів, згідно із п. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, покладено на Кабінет Міністрів України. Перелік суб’єктів державного сектору економіки був визначений розпорядженнями Кабміну від 12.03.2005 р. № 64-р та від 23.06.2005 р. № 216-р. До переліку таких підприємств ВАТ «ДЕК «Центренерго»включено не було, але п. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України мав визначити таких суб’єктів відповідно до вимог цього Кодексу. Така вимога встановлена ст. 22 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб’єктами господарювання державного сектору економіки є суб’єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб’єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п’ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб’єктів. Відповідно до постанови Кабміну від 22.06.2004 р. № 794 було утворено Національну акціонерну компанію «Енергетична компанія України»у формі акціонерного товариства. При цьому, п. 2 постанови було визначено, що статутний фонд Компанії формується шляхом передачі до нього, зокрема, пакетів, що належать державі у статутних фондах господарських товариств, зазначених у додатку 1. Згідно з додатком 1 до цієї постанови до переліку господарських товариств, пакети акцій яких передаються до статутного фонду НАК «Енергетична компанія України»належить ВАТ «ДЕК «Центренерго»з кількістю акцій 289205117 одиниць, що становить 78,29 % від загального статутного фонду. При цьому, п. 3 вказаної постанови передбачено, що пакети акцій у статутних фондах господарських товариств у розмірах, зазначених у додатках 1 та 2 цієї постанови, залишаються у власності держави. Крім того, ст. 5 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»визначені повноваження Кабінету Міністрів України у сфері управління об’єктами державної власності, зокрема, затверджує перелік об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. На виконання зазначеного положення Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави»№ 1734 від 23.12.2004 р. До переліку таких підприємств було включено ВАТ «ДАК «Центренерго». Враховуючи вищенаведене, відсутні правові підстави вважати, що підприємство позивача не належить до суб’єктів господарювання державного сектору економіки. Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача. Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дій відповідача з проведення вибіркової перевірки дотримання законодавства у сфері державних закупівель ВАТ «Центренерго», результати якої оформлені актом від 17.05.2007 р. та визнання неправомірними дій відповідача зі складання акту від 17.05.2007 р. не підлягають задоволенню. На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва – ПОСТАНОВИВ: В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Головуючий суддя О.Є. Пилипенко Суддя Р.О. Арсірій Суддя П.О. Ковзель Дата підписання постанови: 06.06.2008 р.