Про скасування припису № ск-08/07 від 29.12.2007 р.

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04.06.2008 р. № 9/83
16:27 За позовом Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» До Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України Про скасування припису № ск-08/07 від 29.12.2007 р. Головуючий суддя: Кротюк О.В. Судді: Винокуров К.С. Келеберда В.І. Секретар судового засідання: Таран Т.К. Представники: від позивача Гриба Р.В. (посвідчення адвоката № 1882 від 29.01.2004 р.) від відповідача Ткаченко Г.П. (довіреність № 5964/12 від 29.05.2007 р.) Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про скасування припису № ск-08/07 від 29.12.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при винесенні оскаржуваного рішення відповідачем порушено норми Закону України “Про страхування” та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців». Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки оскаржуване рішення прийнято в межах компетенції та у порядку встановленому чинним законодавством України на ринку фінансових послуг. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, ВСТАНОВИВ: Відповідно до положень частини 2 статті 35 Закону України “Про страхування” (№ 85/96-ВР від 1996.03.07; далі –Закон про страхування ) державний нагляд за страховою діяльністю на території України здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях. У відповідності до норм статті 37 Закону про страхування Уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Пунктом 10 частини першої статті 28 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” (№2664-III від 12.07.2001; далі –Закон про фін послуги) передбачено, що уповноважений орган у межах своєї компетенції, у разі порушення законодавства про фінансові послуги, нормативно-правових актів Уповноваженого органу застосовує заходи впливу та накладає адміністративні стягнення. Відповідно до підпункту 4 пункту 4 положення “Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України” (затвердженого Указом Президента від 4 квітня 2003 року N 292/2003) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) відповідно до покладених на неї обов'язків проводить самостійно чи разом з уповноваженим органом безвиїзні та виїзні перевірки (інспекції) діяльності фінансових установ. 07.12.2007р. Держфінпослуг було проведено позапланову інспекцію позивача. За результатами цієї перевірки було складено акт виїзної інспекції Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" від 07.12.2007р. за № СК-08/07-1034 (далі - Акт). Проведеною перевіркою було встановлено та зафіксовано в Акті порушення позивачем вимог частини другої статті 2 Закону України про страхування. Розглянувши зазначений Акт, відповідач в особі заступника Директора Департаменту страхового нагляду В.Л. Коломійця прийняв рішення про застосування заходу впливу у вигляді Припису від 29.12.07 № СК-08/07-1034 (далі - Припис), яким зобов'язав позивача усунути виявлені порушення вимог частини другої статті 2 Закону України «Про страхування», щодо використання слова „національна" у назві страховика, єдиним власником якого не є держава, та вжити заходів для недопущення аналогічних порушень при подальшому здійсненні діяльності у сфері страхування. Позивач зазначає, що він не підпадає під дію частини 2 статті 2 Закону про страхування, на позивача поширюються норми Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (№755-IV від 15.05.2003; далі –Закон про державну реєстрацію) в частині наданих роз’яснень Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, а також обґрунтовує свою правову позицію судовими рішеннями, зокрема, від 27.12.2005 року в частині зустрічного позову ВАТ “Страхова компанія “Оранта-Дніпро” до НАСК “Оранта” та висновком судової експертизи від 23.09.2005 року № 5677 КНІДСЕ. Розглянувши документи по справі, заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову виходячи з наступного. У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1993 року № 709 «Про створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», позивача було створено у відповідності із Декретом Кабінету Міністрів України «Про страхування»від 10 травня 1993 року, шляхом перетворення державної страхової комерційної організації «Укрдержстрах»у відкрите акціонерне товариство в порядку та на умовах, передбачених Указом Президента України від 15 червня 1993 р. «Про корпоратизацію підприємств». Засновником позивача виступила держава в особі Фонду державного майна України з 100 відсотками у статутному фонді. Законом України від 4 жовтня 2001 року N 2745-III Закон про страхування викладено у новій редакції. Частинами першою і другою статті 2 Закону про страхування передбачено, що страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону. У цьому разі використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Враховуючи вищезазначене у сукупності суд вважає безпідставними покликання позивача про не поширення на нього дії частини 2 статті 2 Закону про страхування. Закон про страхування в цілому застосовується до діяльності позивача незалежно від того, коли він був створений, адже позивач здійснює свою ліцензійну діяльність у відповідності до норм Закону про страхування, зворотнє представником позивачем не зазначено та не спростовано. Нова редакція Закону про страхування з набранням своєї юридичної сили ввела нові правила здійснення страхової діяльності, які почали застосовуватися з моменту набрання сили відповідних норм. При цьому будь-які покликання щодо поширення дії зазначених норм на відносини, що мали місце у минулому, судом у зазначеному спорі не вбачається. Держава змінила правовідносини у цій сфері. При цьому нова редакція норм закону не визнана неконституційною в частині регулювання питання найменування страховика, а, й отже, фактів, як звуження конституційних прав та інтересів позивача, так і неконституційності зміни правовідносин у сфері страхової діяльності у встановленому порядку Конституційним Судом України не встановлено. Законодавцем введено норму у відповідності до якої право використання у своїй назві слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава. Суд, оцінюючи системно положення як частини 1 так і частини 2 статті 2 Закону про страхування, приймаючи до уваги можливо не зовсім вдалу юридичну техніку викладення норми закону, вважає, що як за безпосереднім змістом норми, так і за її “духом” держава визначила своє виключне право на використання слів "державна", "національна" або похідних від них у назві страховика. Закон визначає, що застосування слова “національна” можливе лише щодо державних організацій, які згідно з Законом про страхування визнаються страховиками, при цьому тільки до тих страховиків, де єдиним власником є виключно держава. Крім того, Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40 затверджено Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 р. за N 805/8126. В преамбулі зазначеного нормативно-правового акту встановлено, що ці Ліцензійні умови встановлюють вимоги, обов'язкові для виконання під час провадження страхової діяльності та на день отримання ліцензії. В пункті 1.13. Розділу І Ліцензійних умов встановлено: вимоги, установлені законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності, повинні виконуватись страховиками протягом дії ліцензії. Отже, протягом дії ліцензії позивач зобов’язаний виконувати вимоги законодавства України у сфері регулювання страхової діяльності, в тому числі і з приводу свого найменування. Як свідчать наявні в справі докази, а саме статутні документи позивача, інформація про склад учасників позивача, яка надавалась до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з заявою про отримання ліцензій з певних видів страхування, листи Фонду Державного майна України № 10-19-10674 від 26.07.06 , № 10-19-11788 від 19.08 2006, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 510-р «Про затвердження Умов конкурсу з продажу пакета акцій Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», Наказ Фонду Державного майна України від 17 грудня 2007 року № 1964 «Про виконання плану розміщення акцій Національної акціонерної страхової компанії «Оранта», станом на 2007 рік статутний фонд позивача складається із акцій, власниками яких є юридичні особи - нерезиденти та фізичні особи, частка державної власності в ньому відсутня. Таким чином, суд доходить до висновку про те, що з набранням чинності частини 2 статті 2 Закону про страхування та втратою у позивача державної участі, останній зобов’язаний привести свою діяльність у відповідність до положень закону. Суд не приймає покликання позивача про те, що спеціальним законом що регулює питання реєстрації юридичних осіб та вимог до їх назви є Закон про державну реєстрацію. Адже норми Закону про страхування є спеціальними щодо страховиків з приводу питань, які врегульовані Законом про державну реєстрацію, а саме: щодо використання слова “національна”. Закон про державну реєстрацію врегульовує питання лише щодо юридичних осіб взагалі. Закон про страхування врегульовує питання вужче за суб’єктним складом –щодо юридичних осіб, які є страховиками. З огляду на це суд не приймає до уваги покликання позивача щодо відповідних листів Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва. Зазначені листи за своїм змістом не враховують тієї особливості, що питання застосування слова “національна” стосується саме страховика. Зазначені листи такої особливості не враховують і пояснень з цього приводу не дають. Крім того, суд не приймає до уваги покликання позивача на судову практику щодо зустрічного позову ВАТ “Страхова компанія “Оранта-Дніпро” до НАСК “Оранта” та висновок судової експертизи від 23.09.2005 року № 5677 КНІДСЕ з огляду на те, що останні не стосуються жодним чином по суті спору, що розглядається Окружним адміністративним судом міста Києва по цій справі (9/83). Як висновок судової експертизи від 23.09.2005 року № 5677 КНІДСЕ, так і судові рішення господарських судів стосується лише спору щодо права використання суб’єктами господарювання відповідних знаків для товарів і послуг. По справі 9/83 розглядається питання оскарження припису Держфінпослуг в розрізі застосування ч.2 статті 2 Закону про страхування. У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом не встановлення порушень відповідачем зазначених вище принципів при винесені Припису. Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач довів суду обгрунтованість та правомірність прийнятого ним рішення. Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: В задоволені адміністративного позову відмовити повністю. Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Головуючий суддя О.В. Кротюк Суддя К.С.Винокуров В.І. Келеберда