Екологiчне право України

Підручник підготовлений відповідно до навчальної програми з екологічного права і складається з двох частин — Загальної і Особливої. До складу Загальної частини включені теми, присвячені предмету, методу, джерелам. принципам та системі даної галузі права. Крім того, тут знайшли відображення принципові положення, що стосуються права власності на природні ресурси, права природокорисгування, правового забезпечення екологічної безпеки, еколого-економічного механізму, екологічних прав і обов'язків, відповідальності за порушення екологічного законодавства. Основу Особливої частини складають теми, присвячені висвітленю специфіки окремих видів права природокорисгування. відтворення природних ресурсів та охорони довкілля. Для студентів, аспірантів і викладачів вищих юридичних навчальних зак-працівників. Взаємодія суспільства і природи — об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права Під передумовою зазвичай розуміють об'єктивний або суб'єктивний фактор, який забезпечує виникнення соціальних, екологічних, економічних, правових та інших явищ у суспільному житті людей. Взаємодія суспільства і природи — об'єктивно існуюче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утворювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням природи. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона підкоряється біологічним законам і являє собою вінець розвитку природи, оскільки належить до вищого біологічного виду. Але поряд з цим людина є і соціальною істотою, тому суспільство розглядається як організовані людські соціальні організми. Саме у процесі розвитку природи сформувалися передумови виникнення людини і суспільства. Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини: людина не може існувати без атмосферного повітря; озоновий шар зберігає людину від сонячного ультрафіолетового випромінювання та жорстокого холоду; земельні, лісові та інші ресурси є основою задоволення матеріальних та інших потреб суспільства. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися і відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і з активною участю людини, при діяльності якої виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати об'єктивні закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, тому що усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна. Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи виявляється також і у тому, що в процесі використання природних ресурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин. Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства. Охорона природи — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можливості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло еколого-охоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи. Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, вони не можуть нікому не належати. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим регіонам, колективам, індивідам. У Конституції України (ст. 13) закріплені такі дві форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об'єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства і природи. В основі такої взаємодії лежать об'єктивні і суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства і природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку. Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку природи. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі не тільки визначення приналежності природних об'єктів, а й їх використання, відтворення і охорони природного середовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства і природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії. Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства і природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам.
Прикрепленный файлРазмер
Екологiчне право України.zip540.89 кб