Основні джерела кримінального права України: загальна характеристика

Автор: Наталіч О.Ю. аспірантка Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова У пропонованій статті окреслено основні джерела кримінального права України, визначено їх місце в ієрархії джерел кримінального права та надано загальну характеристику. Акцентовано увагу на те, що згідно з Кримінальним Кодексом України, Конституція України не є джерелом права – вона є концептуальним джерелом кримінального права, але кримінальне право знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави. Ключові слова:Основні, місце, джерела, характеристика, Кримінальний кодекс, Конституція України. Говорячи про систему права у формально-нормативному сенсі, слід відокремити основні та похідні джерела, а також джерела первинного та вторинного характеру. В українській правовій системі основним, а також первинним джерелом національного права є нормативно-правовий акт. Система нормативно-правових актів утворює систему національного законодавства. До похідних джерел права слід віднести прецеденти, тлумачення, нормативні інтерпретації тощо. А до вторинних — міжнародні акти, нормативні договори, правові звичаї тощо. У кожного джерела права в системі повинно бути своє місце, своє особливе основне призначення. Це повною мірою стосується і джерел кримінального права. Зіставлення джерел кримінального права дозволяє стверджувати, що кожне джерело має своє «поле діяльності» у сфері кримінального права . Тому видається необхідним розглянути основні джерела кримінального права України та провести їх загальну характеристику. Концептуальним джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України (далі – КУ). Вона має вищу юридичну силу. Тому всі кримінально-правові норми повинні відповідати Конституції. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично або ж не може її набути. Тоді, згідно ст.8 КУ, має застосовуватися норма Конституції як норма прямої дії. На підставі ст.8 КУ має застосовуватись конституційна норма і тоді, коли певне положення кримінально-правового характеру не врегульоване кримінальним законом, але передбачене КУ. Згідно зі ст.61 КУ, яка виключає повторну юридичну відповідальність одного виду за одне й те саме правопорушення, юридичну силу втратила ч.3 ст.5 КК, що передбачає повторну кримінальну відповідальність за злочин, вчинений за кордоном, якщо винна особа за цей злочин вже понесла покарання за межами України, але з тексту КК формально ще не вилучена. При прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції України, де передбачено, що ніхто не зобов‘язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за надання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції : заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів ( ч.1 ст.58 ); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення ( ч.2 ст.58 ); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення ( ст.61) та ін. Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв‘зку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров‘я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи ( розділи 2-4 Особливої частини Кримінального Кодексу). Конституція закріплює , що захист суверенітету і теріторіальної цілісності України, забеспечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу ( ст.17). Тому в Кримінальному Кодексі передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об‘єкти кримінально-правової охорони ( розділі 5). В теорії кримінального права Конституція визнається джерелом кримінального права усіма вченими цієї галузі. Про вплив положень Конституції на галузеве законодавство свідчить конкретна правотворча практика. Конституція встановлює перелік й інших законів (не тільки Кримінальний Кодекс) у сфері кримінального права (наприклад, пункти 1, 14 ч. 1 ст. 92 Конституції ). Такими законами є закони «Про міліцію», «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про адвокатуру», «Про судову експертизу», «Про попереднє ув’язнення», «Про громадянство», «Про державну таємницю», «Про застосування амністії в Україні» та ін. На конституційному рівні зроблена спроба вирішити проблеми співвідношення цих джерел права, виходячи з пріоритету Основного Закону як єдиного, систематизованого і логічно несуперечливого цілого в системі нормативних і правозастосовних актів, також встановлені межі, стадії й окремі напрямки законодавчого процесу. Норми Конституції (зокрема статті 6 8, 9 27–39, 41, 64, 92, 121, 123, 126, 129, 152 ) визначають коло джерел кримінального права, сферу і межі їхньої дії і формують їхню ієрархію. У Конституції визначені види джерел права. Конституція встановила співвідношення інших джерел права з Конституцією і між собою; межі правового регулювання і дії джерел права [1;34]. Слід погодитися з В. Коняхіним, який зазначив, що Конституція створює юридичні основи для постановки й обговорення питання про множинність джерел норм ряду галузей права [2;77]. Чинна Конституція зробила систему джерел права різноманітнішою за рахунок включення до неї міжнародних договорів (ст. 9) і рішень Конституційного Суду України (ст. 152). Розглянувши правові підстави впливу Конституції, а також особливості її взаємозв'язку з кримінальним правом, ми можемо зробити ряд висновків. Державне (конституційне) право, норми якого закріплені в Конституції України та інших конституційних законах України , має основоположне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції України, де передбачено, що ніхто не зобов‘язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за надання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції : заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів ( ч.1 ст.58 ); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення ( ч.2 ст.58 ); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення ( ст.61) та ін. Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв‘зку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров‘я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи ( розділи 2-4 Особливої частини КК). Конституція закріплює , що захист суверенітету і теріторіальної цілісності України, забеспечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу ( ст.17). Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об‘єкти кримінально-правової охорони ( розділ 1 Особливої частини КК ). Можна навести ще багато положень Конституції , що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст.27 Конституції встановлено,що кожен має право захищати своє життя і здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності ( ст.36). Отже, кримінальне право знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави. Для неухильного дотримання положень КУ Пленум Верховного Суду України у постанові “Про застосування КУ при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9 зобов‘язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його КУ (п.2) Кримінальне право ґрунтується і розвивається відповідно до норм Конституції. Слід підкреслити, що в Конституції України в аспекті розглянутих проблем можна вирізнити два типи найбільш загальних норм: норми, які лише створюють основу для законодавчого закріплення відповідних інститутів і норм кримінального права (норми-основи); норми, що конкретизують зміст норм-основ. Викладене свідчить про те, що застосування норм Конституції у сфері кримінального права можливе за допомогою належним чином виписаної процедури в Кримінальному Кодексі. У випадках же відсутності такої процедури або якщо така процедура буде неналежним чином виписана, тобто недостатньо повно буде розкритий зміст правової ідеї, закладеної в нормах Конституції, це, зрештою, замість гарантій захисту прав і свобод людини може привести до свавілля. У зв'язку з цим можна зробити висновок про те, що Конституція є прямим джерелом кримінального права лише в тому разі, якщо в Кримінальному Кодексі виписані відповідні норми. Конституція з погляду захисту основних прав і свобод людини і громадянина представляє, по суті, «кодекс основних прав і свобод людини і громадянина», визначає загальноправовий статус людини і громадянина, установлює межі прав і свобод людини і громадянина, гарантії їх реалізації і захисту. Але це не означає, що Основний Закон здійснює вичерпне регулювання зазначених правовідносин. Можливо тому угорський академік І. Сабо вживає для її характеристики інше формулювання — «кодексоподібний документ» [3;53]. Таким чином, немає сумнівів, що Конституції України належить особливе місце в системі джерел кримінального права і це підтверджується такими фундаментальними факторами: це закон, тобто акт виключної ваги і значення; їй властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію; закони про кримінальну відповідальність мають прийматися на основі Конституції і повинні відповідати їй,їх невідповідність, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх неконституційними. Центральне місце в кримінальному праві посідає Кримінальний Кодекс України (далі – КК). КК України є єдиним кодифікованим законом і джерелом кримінального права України.. У разі коли нормі КК України суперечить норма іншого закону, застосуванню підлягає норма КК України. Згідно КК України будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від будь-яких інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів. Всі кримінальні закони України, як вже відмічалося, сконцентровані в КК. Новий КК прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. і набрав чинності з 1 вересня 2001 р. Кримінальний кодекс - це законодавчий акт, що характеризується внутрішньою єдністю взаємозв’язаних між собою норм, які визначають принципи, загальні положення й інститути кримінального права, а також встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а також підстави, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності й покарання . Зазначені норми становлять систему, що охоплює все чинне кримінальне законодавство. Кримінальний кодекс України ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. КК складається із кримінальних законів, що діють в рамках Кодексу як єдина нормативна система з моменту набрання ним чинності. Кожний із кримінальних законів містить певне положення кримінального права, викладене у вигляді норми. Кримінальний закон є свого роду продукт законодавчої діяльності, в якому за допомогою законодавчого веління відображені об'єктивні закономірності розвитку кримінального права. У КК 2001 р. кримінальний закон позначений як "закон про кримінальну відповідальність" (розділ II Загальної частини)[4;34]. Кримінальний закон і закон про кримінальну відповідальність - тотожні поняття, однак через те, що останнє закріплене в КК, ним потрібно користуватися для характеристики чинного кримінального законодавства України . Кримінальний закон, або закон про кримінальну відповідальність, має відносну самостійність, оскільки його розуміння і застосування можливі тільки у взаємопоєднанні з іншими законами, включеними до Кримінального кодексу. Згідно з ч. 2 ст. З КК закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності. Вони застосовуються як складова частина КК [ 5;35]. Закон про кримінальну відповідальність на відміну від законів інших галузей законодавства має певні специфічні риси. Цей закон є основним джерелом кримінального права. Згідно з ч. 3 ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Вироки, ухвали і постанови судів не визнаються джерелами норми кримінального права. Вони мають обов'язкову силу тільки лише щодо конкретної кримінальної справи. Так само роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не створюють норм кримінального права. Вони лише розкривають смисл, дійсний зміст кримінально-правової норми, націлюють судову практику на правильне її застосування. Не створюють норм кримінального права і акти офіційного тлумачення, що даються Конституційним Судом України. Незважаючи на загальну обов'язковість, акти Конституційного Суду приймаються з метою точного визначення смислу юридичної норми, а також правильного і єдиного її застосування до правових ситуацій, що виникають. Законодавство України про кримінальну відповідальність також повинно засновуватися на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права (ч. 1 ст. 3 КК). Такі принципи і норми містяться, зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. За ч. 5 ст. З КК закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Викладене дозволяє зробити висновок про те, що закон про кримінальну відповідальність - це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину . Закон про кримінальну відповідальність має відповідати Конституції України і загальновизнаним принципам та нормам міжнародного права [6;37]. Структура кримінального законодавства відповідає структурі КК. Кримінальний Кодекс поділяється на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині сформульовані норми, які визначають кардинальні положення щодо закону про кримінальну відповідальність, злочину і покарання, звільнення від кримінальної відповідальності й покарання тощо.Розділи Загальної частини, як правило, присвячені конкретному інституту (або декільком інститутам) кримінального права (наприклад: розділ V — вині та її формам, розділ Х — покаранню та його видам тощо). В Особливій частині дається опис конкретних складів злочину та видів і меж покарання, що передбачені за їх вчинення, а також підстави звільнення від кримінальної відповідальності за деякі суспільно небезпечні діяння. Кожна частина поділяється на розділи, які мають відповідну назву і номер. Розділи Особливої частини містять у собі злочини, що посягають на один родовий об’єкт (наприклад: розділ І — злочини, що посягають на основи національної безпеки України, розділ XVIII — злочини, що посягають на правосуддя,тощо).Загальна частина містить 15 розділів, Особлива -20. Таким чином, визначивши основні джерела кримінального права та зробивши їх загальну характеристику, можна зробити такі висновки: - беручи до уваги ,що Конституція України не входить до системи кримінального законодавства , незважаючи на те, вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, вт.ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними. Ці положення мають обов‘язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК.; - основним ждерелом кримінального права України є Кримінальний кодекс , який більш ніж сімеричний термін дії є віхою розвитку кримінального і взагалі ,можна сказати, національного законодавства. Серед безсумнівних досягнень нового Кримінального Кодексу є: суттєва структурна перебудова КК ( у порівнянні із КК 1960 р.); більш чітке визачення принципів та умов дії кримінального закону за територіальною ознакою, в часі та по колу осіб; широке використання в текстах багатьох норм кримінального права – інституту складу злочину із здійсненням нормативного закріплення змісту ряду його елементів; чітке закріплення змісту стадій злочинної діяльності; спроба визначення організованної злочинної діяльності та її диференціація; нормативне закріплення форм множинності злочині, нових обставин, що виключають злочинність діяння; демократичні зміни в інститутах звільнення від кримінальной відповідальності та покарання; перебудова системи покарання та інституту йог о призначення; структурна перебудова всієї Особливої частини КК. Новий КК , прийнятий на перспективу, діятиме тривалий час, що, однак, не означає, що в нього не вноситимуться відповідні зміни і доповнення. Використані джерела: 1. Див., напр.: Статті 8, 9, 92, 152 Конституції України; Тодика Ю. М. Конституційні засади формування правової культури: Монографія. – Х.: РАЙДЕР, 2001. – С. 34-35. 2. Див.: Коняхин В. П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – С. 77. 3. Див.: Сабо И. Социалистическое право. – М., 1964. – С. 198. Див. також: Беер Я., Ковач И., Самел Л. Вказ. праця. – С. 53. 4. Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ – Харків.: Юрінком Інтер-Право, 2001.- стор.34 5. Там само.- стор.34-35 6. Там само.- стор.37