Джерела кримінального права України і Росії: порівняльна характеристика

Автор: О.Ю. Наталіч. Аспірантка Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова У пропонованій статті автором окреслено основні поняття джерел кримінального права, визначені круг джерел кримінального права України і Росії, їх зміст та відмінності. Проведена порівняльна характеристика та визначено значення джерел кримінального права для правильного застосування норм кримінального права. Ключові слова: Джерела, кримінальне право, порівняння, система, Україна, Росія, відмінність. Вивчення основних положень кримінального права необхідно почати з визначення його предмету, завдань, місця в правовій системі, специфіки його регулюючої ролі в порівнянні з іншими галузями. З цих вихідних позицій ми зможемо із знанням справи з'ясувати поняття і круг джерел кримінального права України і Росії, їх зміст, їх відмінності. А це у свою чергу дозволить провести їх порівняльну характеристику, яка здається необхідною і цікавою. Кримінальне право як галузь права традиційно визначається як сукупність юридичних норм, які встановлюють злочинність і караність діянь, що представляють небезпеку для даного суспільства. При цьому з часів Стародавнього Риму існує формула: “Немає ні злочину, ні покарання, якщо про це не вказано в законі”. Іншими словами, розпорядження кримінального права про круг діянь, що визнаються злочинними, про види і розміри покарання є вичерпними. Їх не може довільно розширити ні слідчий, прокурор або суддя, ні інша посадова особа, включаючи вищих представників влади в державі. Але зміст кримінально-правових норм не вичерпується сказаним. Кримінальне право визначає також межі, цілі і принципи кримінально-правової дії на злочинність і злочинців, передумови і умови відповідальності за злочини, систему покарань, початкові положення, умови і межі їх застосування. Принципове значення для забезпечення громадського порядку і спокою мають і норми кримінального права, сприяючі включенню осіб, покараних за досконалі злочини, в нормальне життя після застосування до них кримінально-правових мерів. При порівнянні з іншими галузями права впадає в очі його принципова особливість. Такі галузі, як конституційне, цивільне, сімейне право та інші, націлені на регулювання звичайних, нормальних суспільних відносин в процесі життєдіяльності громадян і народу в цілому. Вони встановлюють, закріплюють, сприяють реалізації і прогресивному розвитку має рацію, свобод, законних інтересів, але також і обов'язків осіб і їх об'єднань в політичній, економічній, побутовій і інших сферах. Звичайно, перелічені вище галузі права передбачають і певні наслідки порушення їх розпоряджень, як і порядок вирішення виникаючих конфліктів. Але це напрям їх регулювання носить допоміжний похідний характер, а коло передбачених засобів дії не обмежує можливість використання особою, до якої вони застосовуються, конституційних прав і свобод особи. Кримінальне ж право має на своїй меті не регулювання звичайних суспільних відносин, але охорону і захист останніх, якщо конфліктні ситуації виходять за рамки можливостей дії з боку відповідної галузі права.

Російська Федерація.

З урахуванням вищесказаного розглянемо поняття, коло і особливості змісту джерел кримінального права Росії. Згадаємо перш за все про те, що як і для будь-якої іншої галузі права, джерелами в широкому (матеріальному) сенсі є реально існуючі потреби і інтереси суспільства і його членів. В даному випадку мова йде про потреби і інтереси у сфері безпеки особи, суспільства, держави, захищеності від посягань, створенні умов для нормального функціонування суспільних відносин у всіх сферах. Своєчасне і точне виявлення цих потреб і інтересів соціологічною і правовою наукою, сприйняття наукових рекомендацій органами і особами, від яких безпосередньо залежить кримінально-правове регулювання, дозволяють створити і удосконалювати ефективну систему кримінального права, застосовувати його в потрібних випадках і межах. Якщо ж аналіз запізнюється, кримінальне право перетворюється на систему імпульсних реакцій за принципом “проб і помилок”. Норми кримінального права, що встановлюють заборони злочинної поведінки, передумови і умови відповідальності і покарання за нього, а також — що дуже важливе — що дозволяють і заохочують необхідну оборону дії в умовах крайньої необхідності і обгрунтованої риски (про них піде мова нижче), викладені в нормативних актах наступних видів і рівнів: міжнародно-правові зобов'язання Росії, Конституція, Кримінальний кодекс, закони і інші акти, що роз'яснюють зміст так званих бланкетних норм (тобто таких, в яких предмет заборони тільки називається, наприклад порушення правил охорони праці, але його зміст не розкривається), нормативні акти, які у випадках, прямо передбачених кримінальним законом, встановлюють допоміжні правила його застосування (наприклад, перелік майна, не підмета конфіскації). У системі джерел кримінального права нормативні акти вищого рівня — міжнародно-правові зобов'язання, Конституція, Кримінальний кодекс займають майже весь “правовий простір” даної сфери регулювання. Цим система джерел кримінального права істотно відрізняється від аналогічних систем багатьох інших галузей права (цивільного, адміністративного і так далі), де підзаконні джерела грають набагато більш значущу роль. Ця особливість пов'язана не тільки з більшою визначеністю меж регулювання в кримінальному праві, в якому головним є достатньо просте співвідношення двох понять “злочинне” і “незлочинне”, але і з тим, що кримінальне право регулює в буквальному і переносному сенсі питання життя і смерті, свободи і несвободи і так далі Кримінальне право будь-якої країни має декілька джерел. У Росії, як і в більшості інших країн, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон. Розгляд окремих ланок системи джерел кримінального права виходячи з виду (форми) нормативних актів почнемо з міжнародно-правових зобов'язань Росії, пов'язаних з кримінально-правовою боротьбою із злочинністю. Тому є дві причини. По-перше, в учбовій літературі це джерело розглядається недостатньо детально. По-друге, Конституція РФ 1993 р. додала цьому джерелу вищу юридичну силу: ст. 15 не тільки розглядає “загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори” як складову частину російської правової системи, але і встановлює, що при суперечності міжнародних договорів внутрішньому праву передбачаються правила міжнародних договорів. Особливістю міжнародно-правових зобов'язань Росії як джерело її кримінального права є те, що це джерело, як правило, використовується як підстава для внесення змін до чинного законодавства, а не безпосередньо правоохоронними органами. Річ у тому, що міжнародно-правові зобов'язання включають або положення, що мають характер принципів, або узгоджені на міждержавному рівні описи окремих видів злочинів, що вимагають єдиних рішень в кримінальному законодавстві різних країн. Але в міжнародних договорах не встановлюються характер і розміри покарання. Тому ці питання треба вирішити у внутрішньому кримінальному законодавстві. Але при суперечності внутрішнього права і міжнародно визнаних норм кримінального права положення Конституції про переважну силу міжнародних договорів застосовується безпосередньо. Наприклад, Загальна декларація прав людини, проголошена ООН, встановлює, що ніхто не може бути засуджений за діяння, яке лише після його здійснення почало кваліфікуватися як злочин. При виявленні такого факту засуджений підлягає негайному звільненню, реабілітації і відшкодуванню збитку виходячи з міжнародно-правових зобов'язань Росії. Треба мати на увазі, що і багато інших норм цієї Декларації є джерелом кримінального права. Зокрема, ст. 9—21 передбачають заборону довільних арештів або затримань, презумпцію невинності, заборону довільного втручання в особисте і сімейне життя, порушення недоторканності житла і кореспонденції, право на недоторканність майна від незаконних посягань, право на свободу думки, слова, релігії, переконань; право на участь у виборах і так далі При цьому Декларація обумовлює, що всі ці права повинні бути забезпечені захистом закону. Іншими словами, з урахуванням значущості названих благ кримінальне законодавство повинне розглядати їх істотне порушення як злочинне діяння. Необхідно вказати ще деякі міжнародно-правові зобов'язання Росії, що мають силу джерел її кримінального права. Так, Мінімальні стандартні правила поводження з увязненими передбачають роздільний від'їзд покарання у вигляді позбавлення свободи залежно від підлоги, віку, попередньої судимості. Російський кримінальний закон утілив цей стандарт в описі видів виправних установ, як і вимога орієнтуватися на заохочення хорошої поведінки засуджених, передбачивши в зв'язку з цим підстави для умовно-дострокового звільнення. Джерелом кримінального права Росії є і Стандарти мінімальних правил ООН відносно заходів, не пов'язаних з тюремним висновком (Токійські правила). Вони передбачають, що вибір таких заходів повинен грунтуватися на оцінці не тільки тяжкості діяння, але і беручи до уваги особу винного, його біографію, прогнозі здійснення цілей покарання, забезпеченні прав жертви злочину, міжнародно-правові зобов'язання по Мінімальних стандартних правилах ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила). Вони застерігають від встановлення віку кримінальної відповідальності без оцінки того, чи здатні особи, що досягли цього віку, усвідомлювати значення порушуваних заборон; вимагають обліку вікових особливостей особи в період дорослішання при рішенні питань відповідальності і покарання. Кримінальне законодавство РФ, зокрема його норми про вік кримінальної відповідальності і про особливості відповідальності і покарання неповнолітніх (ст. 20, 89 і ін. УК РФ 1996 р.), відповідає цій вимозі. Декларація ООН про принципи правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою також є джерелом російського кримінального права, орієнтуючи його на необхідність пріоритетного захисту законних інтересів потерпілих шляхом створення оптимальних можливостей для відновлення порушених прав або відшкодування збитку.Орієнтиром для внутрішнього законодавства служить і Декларація про захист всіх осіб від тортур і інших жорстоких, нелюдяних або принижуючих гідність видів звернення і покарання. Нарешті, згадаємо про значення як міжнародного джерела російського кримінального права документа ООН “Заходи, що гарантують захист має рацію тих, які засуджені до страти”. Цей документ не наказує, як іноді думають, обов'язкову відміну національним законодавством виняткової міри покарання. Але він вимагає від країн, в яких вона існує, обмежити її застосування тільки особливо тяжкими злочинами із смертельним результатом для жертви. Конституція РФ вже сприйняла цю формулу, а через неї — вітчизняна судова практика. Ці обмеження відповідно до сказаного вище мають пріоритет, оскільки витікають з міжнародно-правових зобов'язань. Кажучи про міжнародно-правові зобов'язання як джерела кримінального права, доцільно виділити договори Росії з іншими державами-учасниками Співдружності Незалежних Держав (СНД). Ми маємо на увазі багатобічну Конвенцію про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах, а також двосторонні договори РФ по цих же питаннях з поряд держав СНД. Оскільки СНД не є ні федерацією, ні конфедерацією, названі документи також мають статус міжнародно-правових, хоча ряд їх положень свідчить про те, що сторони виходитимуть з існування загального простору кримінально-правової боротьби із злочинністю. Ці документи детальніше, ніж кримінальний закон, регулюють, наприклад, підстави і порядок видачі злочинців, особливості кримінального переслідування громадян відповідної держави на прохання іншої держави СНД; встановлюють правила застосування закону при конкуренції кодексів двох держав і — що є обмеженням принципу застосування на території даної країни її законодавства — можливість керуватися переліком пом'якшувальних і обтяжливих обставин іншої держави СНД. Слід звернути увагу на значення Конституції РФ як джерела кримінального права. Звичайно, і в цій якості вона зберігає значення Основного Закону, бази для галузевого законодавства. Основоположне значення для російського кримінального законодавства мають багато конституційних положень ( наприклад, ст. 1, 2, 8, 9, 15, 19—30, 35—43, 45, 52, 103). З 1 січня 1997 р. в Росії діє новий Кримінальний кодекс 1996р. (далі -КК), що змінив Кодекс 1960 р. Реформа кримінального законодавства пов'язана з необхідністю привести його у відповідність з новою системою суспільних відносин в Росії, як і з необхідністю забезпечити відповідність кримінального закону міжнародно-правовим вимогам у сфері боротьби із злочинністю. Новий КК побудований відповідно до дійсних змін і тенденцій боротьби із злочинністю, виражає потребу суспільства в посиленні цієї боротьби. Досить нагадати про положення КК, що створюють правові основи ефективної дії проти організованої, економічної, комп'ютерної злочинності, інший новий вигляд злочинів. Кодекс орієнтований на реалізацію принципу справедливості, зокрема на індивідуалізацію відповідальності залежно від скоєного, особи і мотивації винного. Покарання повинне бути необхідним, своєчасним і достатнім, але не надмірним. Розширений перелік видів покарань, зокрема не пов'язаних з позбавленням волі. В той же час для тяжких і особливо тяжких злочинів збільшений максимальний термін позбавлення волі (до 20, а в деяких випадках до 30 років або довічно). Посилена правова захищеність громадян, що беруть участь в боротьбі із злочинністю, і працівників правоохоронних органів; розширені можливості пом'якшення відповідальності учасників злочини, які потім проявили діяльне розкаяння. Вирішені складні питання наслідків дій, пов'язаних з виконання наказу, обгрунтованого ризику, дій, що призвели невинне спричинення шкоди (зокрема через невідповідність психофізіологічних якостей особи нервово-психічним, перевантаженням). Детально врегульовані особливості відповідальності і покарання неповнолітніх і молодих дорослих у віці до 20 років, а також осіб з психічними аномаліями, не позбавлених, проте, здатності управляти власною поведінкою. Ці і ряд інших нових підходів, закріплених в КК 1996 р., перетворюють його на ефективний і сучасний інструмент боротьби із злочинністю. У зв'язку з питанням про норми відсилань і бланкетних кримінального закону необхідно звернутися до поняття допоміжних джерел кримінального права. Якщо міжнародно-правові зобов'язання Росії, її Конституція, кримінальне законодавство є його основними джерелами, то нормативні акти будь-якого рівня, що відносяться до інших галузей права (закони, укази, ухвали, акти місцевого самоврядування, відомчі акти і так далі), до яких доводиться звертатися, щоб встановити об'єкт і зміст тих правовідносин, посягання на нормальний хід яких норми відсилань і бланкетних кримінального закону розглядають як злочин, є допоміжними джерелами., Причому лише постільки, поскільки основне джерело кримінального права наказує звернутися до джерел правового регулювання інших сфер життєдіяльності суспільства, щоб визначити круг і межі кримінально-правового захисту відповідних правовідносин. Розгляд питання про джерела кримінального права був би неповним без розгляду значення судової практики. Традиційним тут є твердження, що, оскільки вирішення суду будь-якого рівня — це акт правозастосування, у конкретній справі воно не може розглядатися як джерело має рацію, тобто як акт, приписуючий в узагальненій формі обов'язкові правила поведінки, які захищаються державним примушенням (його загрозою). Проте розгляд питання по суті приводить до виводу, що традиційна позиція по відношенню до судової практики не враховує фактичного положення справ.Суд, застосовуючи норми КК, які є типовими узагальненими моделями, у ряді випадків їх тлумачить, конкретизує. Тим більше суди наглядових інстанцій і Верховний Суд РФ як вища ланка правосуддя по кримінальних і цивільних справах. Вони мають можливість узагальнювати практику, виявляти ситуації, що повторюються, і давати по ним роз'яснення.Оскільки вищестоячі судові інстанції свої роз'яснення, що тлумачать закон і що розкривають його конкретний зміст, публікують, ці роз'яснення, звичайно, є орієнтирами для органів розслідування і судів. Адже ухваливши рішення, що йде врозріз з цими роз'ясненнями, вони прирікають його на відміну в одній з подальших стадій судочинства. З урахуванням викладеного є можливим включити судову практику в систему джерел кримінального права з тією умовою, що мова йде саме про тлумачення закону, розкриття його точного сенсу, а не про довільне звуження, розширення або підміну його формулювань. Таким чином система основних джерел кримінального права Росії складається з: Конституції РФ; Кримінального кодексу; норм міжнародного права та судової практики.

Україна

Аналіз складу джерел кримінального права України повинен проводитися, виходячи з того складу, що склався на основі загальносвітового досвіду, тобто треба визначити можливе функціонування тих або інших джерел у новій правовій системі України. Право сучасної України переживає період оновлення та входження в європейський правовий простір. Важливим з огляду на необхідність приведення українського права у відповідність з нормами та принципами міжнародного права є вивчення європейського досвіду та європейської правової доктрини. Одна з проблем, яка досліджується сьогодні і науковцями Європи, - проблема джерел та форм права. Проблема зумовлена не тільки науковим інтересом, а й важливістю з ясування особливостей права міждержавних об єднань, зокрема права Європейського Союзу, що є сьогодні реальністю і конкурує з національним правом. Конституція посідає особливе місце як серед джерел кримінального права, так і серед усіх законодавчих актів інших галузей права, вона є основним законом, основним джерелом національної правової системи. У ній містяться найголовніші відправні точки, що відбивають правову концепцію нашої держави і суспільства на сучасному етапі його розвитку. Положення Конституції завжди є первинними, установчими. Як зазначає В. М. Шаповал, виходячи з досягнень сталої конституційної теорії і практики, визначення Конституції Основним Законом України слід розуміти як акцентування на її основоположності стосовно держави і права. Далі він обґрунтовано вважає, що характеристика Конституції як Основного Закону України означає, що вона є правовою основою держави або формальною і змістовною основою права, має найвищу юридичну силу [2]. Тому Конституція виступає юридичною базою розвитку всіх галузей права як основа, ядро всієї правової системи. Держава об’єктивно зацікавлена як у тривалості існування і стабільності конституції, так і в її особливому правовому захисті [3;4]. Конституція України є концептуальним джерелом кримінального права України ,яка має найвищу юридичну силу,а її норми є нормами прямої дії. Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції.Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду,ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому порядку неконституційними. Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції як: заборона зворотної дії в часі законів та інших нормтивних актів (ч.1 ст.58 ); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнаалися законом як правопорушення (ч.2 ст.58); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне й те саме провопорушення (ст.61 ) та ін. Норми кримінального права повинні цілком відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить приписам Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при прийнятті нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з приписами Конституції і не можуть мати з ними розбіжностей. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися й при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, що регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу чи розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституції України, де передбачено, що ніхто не зобов‘язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази і що за надання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність. Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції : заборона зворотної дії в часі законів та інших нормативних актів ( ч.1 ст.58 ); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення ( ч.2 ст.58 ); ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення ( ст.61) та ін. Основним джерелом кримінального права України є Кримінальний Кодекс – кодифікований закон, що становить чинне законодавство про кримінальну відповідальність. Кримінальний Кодекс України був прийнятий 5 квітня 2001 року.Кримінальний Кодекс України грунтується не тільки на Конституції України,а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Гарантією цього є положення ч.5 ст.3. Кримінальний кодекс України 2001 року здійснив чимало кроків на шляху нормативного закріплення теоретичних розробок. Серед безсумнівних досягнень нового КК, на думку багатьох вчених, одним з яких є професор Фріс П.Л., і з думкою яких , на на наш погляд необхідно погодитися та звернути увагу, є: - суттєва структурна перебудова КК (у порівнянні із КК 1960 р.), яка відобразила, з одного боку, новий історичний етап розвитку країни в цілому, а з другого, стала наслідком відповідних досягнень теоретичної думки в галузі кримінального права; - побудова його, на відміну від попереднього законодавства, за принципами «від позитиву до негатива», «від легшого до більш тяжкого» (н-д, визначення спочатку поняття осудності, а вже в подальшому – неосудності); - більш чітке визначення принципів та умов дії кримінального закону за територіальною ознакою, в часі та по колу осіб; - широке використання в текстах багатьох норм понять основополагаючого інституту кримінального права – інституту складу злочину із здійсненням нормативного закріплення змісту ряду його елементів; - чітке закріплення змісту стадій злочинної діяльності; - спроба визначення організованої злочинної діяльності та її диференціація; - нормативне закріплення форм множинності злочинів; - нових обставин, що виключають злочинність діяння; - демократичні зміни в інститутах звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання; - глибинна перебудова системи покарання, та інституту його призначення; - диференціація за родовими об'єктами злочинів та структурна перебудова на базі цьому фундаменті всієї Особливої частини КК. Разом із тим, незважаючи на практично десятирічний період підготовки КК, в ньому не знайшли свого відображення ряд важливих теоретичних розробок, залишились недоопраціьованими ряд інститутів, що суттєво погіршує процес застосування кримінального закону. Джерелом кримінального законодавства України є окремі некодифіковані кримінальні закони, які діють паралельно з КК. Із прийняття ЗУ “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10.12.1991р. статусу джерела кримінального права набули укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори, які становлять невід`ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються у національне законодавство України. Такими є норми 4-х Європейських Конвенцій, ратифікованих Україною 22.09.1995, які для України набули чинності з 01.01.1996, а також норми Конвенції країн СНД “Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах” 1993р. (Мінська Конвенція), яка набула чинності для України 14.04.1995 та протокол до цієї Конвенції 1997 року. В рамках ООН застосовується Конвенція проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року разом з двома Протоколами до неї тощо. Інші джерела (рішення Конституційного Суду, судова практика) також є джерелами кримінального права , однак таке регулювання має фрагментарний характер і обумовлено компетенцією таких органів. Правоположення, що містяться в них, починають діяти у разі, якщо в законах відсутні необхідні для цього приписи. Отже, норми, що містяться в цих джерелах, доповнюють норми законів. І підзаконні акти посідають своє визначене місце в системі джерел кримінального права. оперативніше стимулюють розвиток» . Багато підзаконних актів спрямовані на правильне застосування норм інших джерел права (законів, міжнародних договорів і ін.). У зв'язку з цим зазначається, що «у кожній правовій системі чималу роль відіграють норми, покликані визначати порядок розробки, введення в дію і реалізації тих норм, яким призначено бути безпосереднім регулятором суспільних відносин ("норми про норми"). Повноваження КСУ по перевірці конституційності законів передбачені Конституцією. Визначаючи правову природу актів КСУ, які вирішили питання про конституційність кримінально-процесуального закону, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції визнання галузевого закону неконституційним тягне втрату їм у цілому або окремих його положень юридичної сили. З огляду на те, що це веде до припинення їхньої дії, можна зробити висновок, що таке рішення КСУ є нормативним актом, тому що під нормативно-правовим актом розуміють письмовий документ державного органу, яким установлюються, змінюються або припиняються норми права, що містять правила загального характеру [4; 149]. Таким чином, підводячи підсумок можна констатувати, що з,ясування переліку та змісту джерел кримінального законодавства України та Росії дозволило: встановити й вивчити загальне та особливе у системах джерел кримінального права обох держав; дослідити процеси формування та вдосконалення відповідних кримінально-правових норм; розкрити особливості структури кримінально-правової галузі у зазначених країнах та побачити законодавчий підхід у поглядах на місцерозташування й призначення нормативних приписів.Детальний аналіз джерел кримінального права і їхньої системи показав, що джерелами кримінального права є не лише закони. Фактично при здійсненні кримінальних відносин діють усі розглянуті нами джерела права. Викладене дозволяє стверджувати, що джерела кримінального права України та Росії можуть бути зведені до такого переліку: Конституція , КК . закони , міжнародні договори , рішення і ухвали Конституційного Суду , рішення Європейського Суду з прав людини прийняті стосовно цих держав, рішення Верховного Суду , відповідні відомчі нормативні акти . І цей склад, на нашу думку, є базою для регулювання кримінальних відносин. Крім того, цей перелік свідчить про те, що кримінальна наука, на відміну від загальної теорії права, визначає більш вузьке коло джерел кримінального права. Використана література: 1. Див.://http://apelyacia.org.ua/node/688( на 7 вересня 2009р) 2. Див.: Окрема думка судді Конституційного Суду України Шаповала В. М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України від 11 березня 2003 року № 6-рп/2003. 3. Див.: Овсепян С. А. Конституционная законность: проблемы стабильности Конституции Российской Федерации // Конституционная законность и прокурорский надзор. – М.,1997. – С. 4-5. 4. Див.: Комаров С. А. Общая теория государства и права. – М.: Манускрипт, 1996. – С. 149. Справедливої, на наш погляд, є критика використання такого панівного в тексті чинних нормативних актів і юридичної літературі терміна, як «нормативно-правовий акт». Як слушно зауважив М. В. Цвік, що вжиток такого терміна «веде до термінологічних надлишків і порушень правил законодавчої техніки. Справа в тому, — продовжує М. В. Цвик, — що вказівка на правовий характер акта поглинає його визначення як акта нормативного, тому використання терміна «правовий акт» має безумовні переваги» . Див.: Цвік М. Про систему юридичних актів // Вісник Академії правових наук України. – – 2002. – №4 (31). – С. 18-19. Приведене розмежування, а також саме існування КС дає можливість зробити логічний висновок про те, що будь-який правовий акт є нормативним, але не будь-який нормативний акт може бути правовим. 5. Див.: Тесленко М. В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. – К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2001. – С. 300-321.