Джерела кримінального права Англії, США і України: порівняльний аналіз

Автор: О.Ю. Наталіч. Аспірантка Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова На думку автора статті, в процессі визначення та реформування питання щодо джерел кримінального права в України недостатньо уваги при- діляєтся вивченню та порівнянню систем джерел кримінального права деяких світових країн. Серед таких країн є Англія, США. Автором пропонується більш ретельно вивчати розвиток кримінального права цих країн з метою можливості використання та застосування цього досвіду в Україні в процессі вдосконалення кримінального права, особливо щодо питання визначення джерел кримінального права України. Ключові слова: Порівняння, Англія, США, джерела, кримінальне право, вдосконалення. Запроваджуючи щось нове, будь-хто завжди намагається вивчити досвід інших. Так само і при вдосконаленні питання щодо кримінального права, особливо стосовно визначення поняття та кола джерел кримінального права, їх ієрархії в системі та значення досвід зарубіжних країн у справі вирішення данного питання є для України вкрай важливим, особливо беручи до уваги сьогоденну криміногенну обстановку в нашій країні. Поняття "Джерело права" є одним з фундаментальних в загальній теорії права. Дане твердження справедливе і відносно поняття джерела кримінального права, безпосередньо пов'язаного з вирішенням основних теоретичних і практичних питань кримінального права. Формування неточних підходів до вивчення проблеми поняття джерела кримінального права може спричинити серйозні негативні наслідки, зокрема виникнення невірного уявлення про зміст і порядок реалізації кримінально-правових норм.Дослідження джерел кримінального права ускладнюється тим, що поняття "джерело права" залишається значною мірою неясним, в науці відсутнє загальноприйняте його трактування. Як наслідок, недостатньо вивчено і поняття джерела кримінального права.У кримінальному праві довгий час панувала точка зору, згідно якої єдиним джерелом кримінального права виступав тільки Кримінальний кодекс (далі-КК). В результаті основним об'єктом дослідження став КК, його структура, з поля зору випали інші джерела, що містять велику кількість норм кримінального права. Тим часом є підстави вважати, що КК — основний, але далеко не єдине джерело кримінального права. Більшість країн світу мають свою різну систему джерел кримінального права. Вони звичайно відрізняються один від одного через ті або інші обставини. Тому здається необхідним, важливим та цікавим провести порівняльний аналіз системи джерел кримінального права на прикладі таких держав як Сполучені Штати Америки, Англії та України.

Сполучені Штати Америки

У США немає єдиної, загальнонаціональної кримінально-правової системи, що обумовлене особливостями американського федералізму. У країні діють 53 самостійних системи -50 штатів, федеральна, Округа Колумбію, де розташована столиця, і держава Пуерто-ріко, що «вільно приєдналася». Це породило таке характерне для США явище, як правовий дуалізм, що означає, що на території кожного штату діє право даного штату, а за певних умов - право федеральне [1]. Основними джерелами кримінального права США є загальне або прецедентне право і статутне право, тобто законодавство.Але оскільки до теперішнього часу не залишилося жодного штату, де кримінальна репресія спиралася б в основному на норми загального права, а статутне право виступало б як доповнення до нього, і «всі штати прагнуть до того, щоб зробити статутне право всеохоплюючим», є сенс почати розгляд джерел кримінального права із законодавства [2]. Джерелами федерального кримінального законодавства є: Конституція США 1787 р., акти Конгресу, підзаконні акти, а також норми міжнародного кримінального права, в незначному ступені - право індіанських племен. Конституція США не дозволяє чітко розмежувати компетенцію федерації і штатів в області кримінального законодавства. У розділі 8 ст. 1 після перерахування питань, по яких «Конгрес має право» ухвалювати рішення (зокрема, встановлювати покарання за підробку державних цінних паперів, визначати і карати морський розбій і т.п.) наголошується, що він також може «видавати всі закони, які необхідні для здійснення як вищезгаданих прав, так і всіх інших прав, якими справжня Конституція наділяє Уряд Сполучених Штатів, його Департаменти і посадових осіб. Ймовірно, це конституційне положення і стало підставою для надзвичайно інтенсивного розвитку федерального кримінального законодавства: спочатку на федеральному рівні було цього лише декілька кримінальних законів, основна їх частина була прийнята в штатах. Конституція США містить ряд положенні ,що безпосередньо мають кримінально-правовий характер, або що мають відношення до кримінального права. Серед них такі, наприклад, як заборона на видання законів, що мають зворотну силу, на застосування жорстоких і незвичайних покарань, на позбавлення життя, свободи і власності без законного судового розгляду та інші. У Конституції (розділ 3 ст. 111) навіть закріплено визначення такого злочину, як зрада.У США немає федерального кримінального кодексу в його загальноприйнятому розумінні [3]. Актом Конгресу від 25 червня 1948 р. основна маса раніше діючого законодавства була, як сказано в нім, «переглянута, кодифікована» і включена у формі закону в розділ 18 Зведення законів США «Злочину і кримінальний процес». Частину 1 цього розділу («Злочини») налічує 86 розділів, хоча номер останнього розділу - 123: решта розділів пропущена. Формально вона не має ні Загальною ні Особливій частині. Фактично ж перший розділ («Загальні положення») - міні-загальна частина, оскільки вона складається всього лише з 22 статей, більшість з яких містять визначення термінів , які використані у вказаному розділі . Крім того, три статті (§ 2, 3 і 4) присвячено інституту співучасті, а одна (§ 17) - неосудності. Решта розділів розташована в алфавітному порядку. Тому на початку опинилися статті про відповідальність за посягання на тварин і рослини (гл. 3), в середині - про вбивство (гл. 51), в кінці - про відповідальність за тероризм (гл. 113 В), зраду (гл. 115) і військові злочини (гл. 118). Проте далеко не всі кримінально-правові норми, навіть загального характеру, зібрані в ч. 1 розділу 18 Зведення законів. Є вони в частині II цього розділу, де розглядаються питання покарань (пробации, штрафу і тюремного висновку - гл. 227, а також страта[10;10].

Англія

У сучасній Англії основними джерелами права , у тому числі і кримінального, є статути (парламентське законодавство) і судові прецеденти. Загальне право. Хоча деякі важливі питання Загальної частини до справжнього моменту отримали своє законодавче рішення, все ж таки значна їх частина існує до цих пір в тому вигляді, в якому вони були сформульовані в судових прецедентах. Відсутність в Англії Кримінального кодексу є специфічною особливістю кримінального права, витікаючою зі всього ходу історичного розвитку англійського права [4]. Можна сказати, що судова практика є найбільш стародавнім джерелом англійського права. Ще задовго до видання законодавчих актів, починаючи з XII ст., королівські судді, що засідали в судах у Вестмінстері і роз'їзних судах графств, розглядаючи справи і ухвалюючи вироки, створювали правила, які згодом лягли в основу кримінального права Англії. Так, судді Суду Королівської лави в ХН-ХШ ст.ст. виробили правила про відповідальність за найбільш тяжкі злочини - фелонії, а в XIV ст. - за менш тяжкі злочини - місдімінори. Пізніше певну роль у формуванні кримінального права зіграв Суд Зоряної палати, рішення якого, наприклад, лягли в основу сучасної доктрини змови і замаху. І сьогодні відповідальність за деякі злочини встановлюється за загальним правом. Це означає, що їх визначення можна знайти не в парламентському акті, а у рішеннях судів. В даному випадку мова йде не тільки про визначення злочину як такого, але і про покарання, яке повинне бути призначене винному. Деякі статути визначають покарання за злочини, відповідальність за яких встановлена за загальним правом. Тяжке і просте вбивства, наприклад, є злочинами за загальним правом. Визначення ж цих діянь не можна зустріти ні в одному статуті, проте покарання за них передбачені в Законі про злочини проти особи 1861 році і Законодавчих актах. При цьому слід пам'ятати, що суди не мають права встановлювати кримінальну відповідальність за будь-які нові злочинні дії або розширювати вже існуючі склади злочинів. Це правило було підтверджене в 1972 р. рішенням у справі Нуллера, винесеним Палатою лордів, яка відмовилася подвердить наявність такого повноваження у судів [5]. Про те, хто і коли почав описувати спори сторін в суді і рішення суддів , існують різні думки: одні англійські історики вважають, що перші записи робили клерки судів, інші - що первинне це були конспекти студентів-юристів. Проте, вже до кінця XIII ст. такі записи набули поширення серед суддів і членів виниклої у той час корпорації правозаступників. Перші записи такого роду, що отримали назву «Щорічники», були рукописними, а потім, з винаходом книгодрукування, виходили в друкарському вигляді під іменами укладачів (дійсними або вигаданими). Щорічники містили короткі повідомлення про обставини справи, імена позовників, суддів, барристеров, короткий виклад їх доводів і вирішень суддів. Слід зазначити, що починаючи з 1362 р. судовий розгляд почав вестися англійською мовою, хоча судові рішення і інші процесуальні документи до 1731 р. як і раніше складалися латиною [6]. Збірки судових звітів приблизно з середини XIX ст. видавалися під іменами укладачів - відомих англійських юристів - (Кок Крок, Плоуден і ін.). Потім з 1864 р. починає виходити щомісячна серія звітів під назвою «Law Reports». Ці звіти видавалися приватними видавцями під спостереженням особливої ради. В даний час найбільш відомими і авторитетними є Всеанглійські судові звіти («All England Reports»), що публікуються щонеділі, а також «The Criminal Appeal Reports».

Україна

В сучасній Україні джерелами кримінального права є: 1. Конституція України як концептуальна база всього законодавства України, в т.ч. і кримінального законодавства. (Див. Ухвали Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.96 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» і № 1 від 19.01.2001 «Про полягання здійснення правосуддя в 2000 р. і заходах щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України»). Державне (конституційне) право, норми якого закріплені в Конституції України і других конституційних законах України, має основоположне значення для кримінального права. Норми кримінального права повинні повністю відповідати положенням Конституції. Якщо ж яка-небудь норма суперечить розпорядженням Конституції, вона не може бути застосована. Далі, при ухваленні нових кримінальних законів останні повинні бути співвіднесені з розпорядженнями Конституції і не можуть мати з ними розбіжності. Більш того, норми Конституції є нормами прямої дії і тим самим можуть застосовуватися і при вирішенні кримінальних справ. Наприклад, ст. 39 КК, яка регулює відповідальність особи при виконанні нею злочинного наказу або розпорядження, може бути правильно застосована лише на підставі ст. 60 Конституцій України, де передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження або накази і що за надання і виконання явно злочинного розпорядження або наказу наступає юридична відповідальність. Для кримінального права мають вирішальне значення такі положення Конституції : заборона зворотної дії в часі законів і других нормативних актів ( ч.1 ст.58 ); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх здійснення не визнавалися законом як правопорушення ( ч.2 ст.58 ); ніхто не може двічі притягати до юридичної відповідальності одного вигляду за одне і те ж правопорушення ( ст.61) і ін. Кримінальне право покликане охороняти притаманними йому методами встановлений Конституцією суспільний і державний лад, законні права і свободи громадян від злочинних на них посягань. У зв‘зку з тим, що в ст. 3 Конституції зазначено, що людина, її життя і здоров‘я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, у кримінальному законодавстві встановлена сувора відповідальність за злочинні діяння, спрямовані проти цих благ особи ( розділи 2-4 Особливої частини КК). Конституція закріплює , що захист суверенітету і теріторіальної цілісності України, забеспечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу ( ст.17). Тому в КК передбачається відповідальність за посягання на суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України як найважливіші об‘єкти кримінально-правової охорони ( розділ 1 Особливої частини КК ). Можна навести ще багато положень Конституції , що визначають спрямованість і зміст норм кримінального права. Обмежимося лише ще одним. Так, у ст.27 Конституції встановлено,що кожен має право захищати своє життя і здоров‘я, життя і здоров‘я інших людей від протиправних посягань. Відповідно до цього в КК докладно регулюються права громадянина на необхідну оборону, чітко окреслюються її межі, вказується, що такі дії особи, що захищається, є правомірними і не можуть тягти кримінальної відповідальності ( ст.36). Отже, кримінальне право знаходиться в субординаційній залежності і повинно цілком відповідати Основному Закону держави. Основним джерелом кримінального права України є Кримінальний Кодекс - основний систематизований законодавчий акт, який об'єднує всю сукупність кримінально-правових норм. Кримінальний Кодекс є не просто законом, а законом, що кодифікує. До складу акту, що кодифікує, включаються норми, що діють і знов прийняті законодавцем. Істотною межею акту, що кодифікує, є його нормативне узагальнення, формулювання загальних положень, які закріплюють юридичні особливості цієї галузі. Це має істотне значення для кримінального права. Новий КК України діє з 5 квітня 2001р. У нормах КК сформульовані завдання, підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлено, яке суспільно небезпечне діяння є злочином, які покарання застосовуються до осіб, що їх зробили, правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, суспільного порядку і суспільної безпеки, навколишнього середовища, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також попередження злочинів. На відміну від КК 1960 р., у тексті чинного КК прямо закріплюється положення про те. що підставою кримінальной відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яка містить склад слочину[ 7;8]. Кримінальний кодекс і окремі закони України про кримінальну відповідальність приймаються Верховною Радою України. КК України поділяється на Загальну та Особливу частини. У Загальній частині сосереджені норми, що встановлюють принципи кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини і її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецедиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Загальна частина складається із 15 розділів, Особлива частина включає 20 розділів. Частини пов,язані між собою і утворюють нерозривну системну єдність [8;39]. Кримінальне право України грунтується не тільки на Конституції України, а й на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права - підписані і ратифіковані Україною міжнародні договори, які містять кримінально-правові норми і имплементованы в національне законодавство. Гарантією цього є положення ч.5 ст.3 КК України та ст.9 Конституції України, згідно яких чинні міжнародні договори, згода на обов*язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України[ 9;18]. 4. Рішення Конституційного Суду України у разі визнання ним неконституційності кримінально-правових законів ( ст. 152 Конституції України). Невідповідальність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленної Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленному порядку неконституційними[ 11;18]. З»ясування переліку та змісту джерел кримінального законодавства України, Англії та США дозволило: встановити й вивчити загальне та особливе у системах кримінального права; дослідити процеси формування та вдосконалення відповідних кримінально-правових норм; розкрити особливості структури кримінально-правової галузі у зазначених країнах та побачити законодавчий підхід у поглядах на місцерозташування й призначення нормативних приписів. Нами було констатовано, що чинне кримінальне законодавство України та федеральне законодавство США характеризуються множинністю та комплексністю своїх джерел, які перебувають у тісному взаємозв,язку з усіма процесами, характерними для українського, так і для американського суспільства. Що стосується кримінального права Англії, то воно має свою особливість, а саме наявність єдиного джерела права, в тому числі і кримінального,-статути(парламенське законодавство) та судові прецеденти і відсутність кримінального кодексу. Використана література: 1. Див.://http://ebk.net.ua/Book/KPravo/21-24/10232.htm 2. Див.://http://apelyacia.org.ua/node/687 3. Див.://http://inpos.com.ua/448 4. Див.://http://www.refine.org.ua/pageid-2243-1.html 5. Див.://http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view7 6. Див.://http://lawlib.at.ua/load/30-1-0-107 7. Кримінальне право України. Загальна частина. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ – Харків.: Юрінком Інтер-Право, 2001.- стор.34 8. Там само. - стор.39 9. Там само.- стор. 18 10. Никифоров Б. С, Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право-М.,1990.- С. 10-108 . 11. Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня 2001р./ За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка.- К.- «Канон» «А.С.К.».,2001р.-с.18